ПОТУ́ХЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до поту́хнути1. В кухні на столі стояв потухлий уже самовар (Головко, II, 1957, 61); Льотчик викинув за вікно зовсім потухлу сигарету (Ле, Клен. лист, 1960, 257).
2. у знач. прикм. Тьмяний, невиразний (про очі, погляд). Вітю повели під руки, блідого, з потухлими очима (Вас., II, 1959, 201); Тут були старі діди, сиві, з потухлими очима, були веселі юнаки (Багмут, Щасл. день.., 1959, 172).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 435.