ПОТУШИ́ТИ, тушу́, ту́шиш, док., перех. Те саме, що погаси́ти. Огня огнем не потушиш, а шукай води (Номис, 1864, № 3301); Христя потушила світло й вийшла на сінешній рундук (Мирний, III, 1954, 150); Він потушив об долоню недокурок (Головко, II, 1957, 202); * Образно. — Служить вам рад малахаями, Різками, кнуттям і киями, Щоб жар воєнний потушить (Котл., І, 1952, 185); // перен. Послабити силу вияву чого-небудь. Ще трохи — і ви загасите нестямную згагу, потушите пекучу печію… (Мирний, IV, 1955, 313); Маша.. дмухнула на мене збоку, наче бажаючи потушити мою температуру (Ю. Янов., II, 1954, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 435.