Слово "потьмарюватися" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОТЬМА́РЮВАТИСЯ, юється, недок., ПОТЬМА́РИТИСЯ, иться і рідко ПОТЬМАРИ́ТИСЯ, и́ться, док

1. Ставати темним, неяскравим, тьмяним. Увійде Семен у хату, — дак мов сонце потьмариться, що й птички з жаху всі вщухнуть і з дерева попадають (Барв., Опов.., 1902, 522); Сонце зайшло за далекі гори, і стіна померкла, червоні жупани турків [на картині] потьмарились, і красень-рицар потьмарився також (Гончар, III, 1959, 147); // безос. Вгорі то виднішає, то потьмариться (Вас., І, 1959, 306); // Вкриватися поволокою. Згас, потьмарився блиск маминих очей, і на дні їх, здається, назавжди, заліг смуток (Коз., Сальвія, 1959, 8); // Втрачати привабливий вигляд. Стара дерев’яна церковця, що колись панувала над селом і пишалася своєю красою, зблякла і потьмарилась перед новою цегляною школою (Кучер, Голод, 1961, 42).

2. перен. Робитися смутним, похмурим. Чому очі потьмарюються задумою і тугою, коли він дивиться на рожеве, осяяне вогнем юності обличчя? (Чаб., Тече вода.., 1961, 21); // Втрачати силу вияву (про почуття, переживання). Люд животіє з грабунку, на зятя не звіриться тесть вже, Гість на господаря також — і братня любов потьмарилась (Зеров, Вибр., 1966, 303); Софія, ще раз глянувши на дівчину, відчула в ній суперницю, і радість її потьмарилась (Шиян, Гроза.., 1956, 119).

◊ Світ потьма́ри́вся — хто-небудь почав сприймати все із смутком, похмуро. Довго сидів Опанас біля домовини забитого сина.. Увесь його нескладний світ потьмарився й потонув у скорботі (Довж., І, 1958, 90).

3. у сполуч. із сл. свідомість, розум і т. ін., перен. Втрачати чіткість сприйняття; запаморочуватися. — Каган їхній не може правити більше як сорок літ, бо розум його від такого тривалого володарювання слабне і розсудок потьмарюється (Загреб., Диво, 1968, 387); [Xвора:] У мене розум наче потьмарився, Не знала я, де правда і де кривда (Л. Укр., І, 1951, 119).

Потьма́ри́лося в оча́х (у голові́) кому, безос. — хто-небудь втратив чіткість сприйняття, дійшов до стану запаморочення. В очах йому потьмарилося від болю, і він, підгинаючи коліна, опустився на майданчик (Собко, Стадіон, 1954, 404); — Пересядь на другу парту. Це тобі від бузку в голові потьмарилось (Панч, На калин. мості, 1965, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 440.