Слово "потішати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОТІША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОТІ́ШИТИ, шу, шиш, док., перех.

1. Розважати, веселити кого-небудь своєю поведінкою, діями, виглядом і т. ін. Наче справжнії музики, Грають Півні та Індики, Деренчить Гусак. А Будяк всіх потішає, Підморгне і промовляє: «Оттак, квіти, так!..» (Гл., Вибр., 1951, 241); Два дебелі молодці з гамором увійшли до кімнати.. Оберст розвалькувато підійшов до солдатів, які, мабуть, просто потішали його. Добродушно ляснув одного з них по плечу (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 162); Дітей, що за ним так, як сарана, біжать, заставляє [чоловік] танцювати, а їм за те жменями.. горішки сипле… От той чоловік, потішивши дітей, скомандував: «Марш, музика, дальш!» (Кв.-Осн., II, 1956, 290).

2. Приносити задоволення, радість кому-небудь; тішити. Одно потішало Дарку на панській роботі, що там вона частенько могла бачитися з панною (Л. Укр., III, 1952, 640); Частіше мене засмучують звістки од Вас, а на цей раз дещо й потішило (Коцюб., III, 1956, 459); Сидячи перед нареченою ватажка й козацького гетьмана, відшукав він для неї запашні й барвисті слова, щоб потішити жіноче закохане серце (Тулуб, Людолови, I, 1957, 63); // Милувати зір, слух і т. ін. Вулиці квітковими ароматами душу потішають (Вол., Озеро.., 1959, 10).

3. Заспокоювати кого-небудь, зменшувати чийсь неспокій, хвилювання. — Але бійся бога, Гаво, що ж ми будемо робити? — Ни [ні], бог ласкав, і ви не згинете, — всміхаючись, потішав Гава (Фр., III, 1950, 67); Василина усе потішає Давида, що після її смерті грунт перейде Давидові (Стельмах, І, 1962, 138); Можна себе потішити, як той бубон на весіллі: «ще побачим, як там буде!» (Л. Укр., V, 1956, 70); Не було їм ні радості ніякої в житті, ні втіхи. Хіба що Остап потішить коли: — Нічого, виб’ємось у люди — легше стане (Головко, II, 1957, 401); // Полегшувати чиєсь горе, страждання; втішати. — Марино! Годі, не плач… Може, воно й краще, що господь її [матір] прийняв… Не плач! — потішав п’яний Федір свою дочку (Мирний, IV, 1955, 229); Поклали бійці товариша на мерзлу землю перед матір’ю край самої ями. Що сказати матері? Як пояснити? Чим потішити? (Довж., І, 1959, 57).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 411.