ПОХВАЛА́, и́, ж.
1. Хороший, похвальний відзив про кого-, що-небудь; схвалення. Ані злому кари, ані доброму похвали (Номис, 1864, № 7639); Не похвали собі, громадо! — Без неї може обійдусь, — А ради жду собі, поради! (Шевч., II, 1963, 224); Йому приємно було розмовляти з другими школярами й слухати похвал учителя (Ков., Тв., 1958, 89); Михасеву статтю прочитав редактор і сказав — молодець! Від похвали він не чув під ногами землі (Чорн., Потік.., 1956, 396).
З похвало́ю — схвально. — Он ти яка, — з похвалою сказав Дорощук і широко.. посміхнувся (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 30); Скупи́й на похвалу́ — стриманий у виявах схвалення когось, чогось. Закурити часом попросить [боцман].., іноді навіть за якусь дрібницю похвалить матроса, тоді як раніше на похвалу був дуже скупий (Ткач, Жди.., 1959, 8).
◊ Розсипа́тися (розплива́тися і т. ін.) в похвала́х; Засипа́ти похвала́ми кого — дуже хвалити когось, щось (часто надмірно, з улесливістю). — Француз був просто в захваті від творів Тропініна, розсипався в похвалах, дякував за втіху… (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 93); Добрим приятелькам, що розпливалися в похвалах для Ядзі, виривалося часом таке слівце, котре псувало їй [матері] цілком гумор і добре враження (Кобр., Вибр., 1954, 91); [Віра:] Не тікали ж ви від надмірних похвал, якими засипали вас два роки! (Коч., II, 1956, 229).
2. заст. Слава, гордість. Ти дух святий свій пронесла В їх душі вбогії! Хвала! І похвала тобі, Маріє! (Шевч., II, 1963, 372); «О, спасибі ж тобі, похвало України велика, Що ти нас слобонила [звільнила] з сього бесурменського [басурманського] лиха!» — Козаки.. казали (П. Куліш, Вибр., 1969, 426).
3. церк. Субота п’ятого тижня великого посту. На похвалу сорока яйцем похвалиться (Номис, 1864, № 425); То було якраз проти похвали. До похвали вона завжди говіє (Мирний, III, 1954, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 443.