Слово "похвалятися" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОХВАЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ПОХВАЛИ́ТИСЯ, хвалю́ся, хва́лишся, док.

1. Висловлюватися про себе, про близьку людину, про свої або її успіхи, досягнення, вчинки з похвалою; хвалитися. Не тільки чоловік, було, похваляється людям мною, а й сусіди, спасибі їм, не обходили добрим словом (Барв., Опов.., 1902, 108); Боярин тим часом починав собі все згорда, все похвалявся княжою ласкою (Фр., VI, 1951, 41); Я знала, як любила Оленка похвалятися своїми успіхами в районному клубі (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 62); Буває, в неволі іноді згадаю Своє стародавнє, шукаю, шукаю, Щоб чим похвалитись, що й я таки жив, Що й я таки бога колись-то хвалив! (Шевч., II, 1963, 255); — Ось ба, якого я воза сплів, — утнеш такого? — похваливсь я, показуючи воза (Гр., І, 1963, 295); Мар’ян встиг похвалитися, що із Львова приїхав його синок Юрась і навіз усій сім’ї стільки подарунків та гостинців, що й ради не дати (Чорн., Визвол. земля, 1950, 26).

Не мо́жу (не міг і т. ін.) похвали́тися хто чим — немає (не було) у кого-небудь чогось, певних успіхів, досягнень і т. ін.; не робить (не зробив) хтось чого-небудь. Не можу похвалитися, щоб мені добре працювалось (Коцюб., III, 1956, 416); Русевич не міг похвалитися частим відвідуванням лабораторій (Шовк., Інженери, 1935, 241).

2. тільки недок. Погрожувати заподіяти комусь яке-небудь лихо, якусь неприємність; нахвалятися. — Зевес не дурно похвалявсь .. Він видавить з тебе олію, От тільки йще [іще] тут побарись (Котл., І, 1952, 81); — Попившись, запорожці і на Васюту похвалялись, да й на всю городову старшину недобрим духом дишуть (П. Куліш, Вибр., 1969, 113); Послухала [Лисавета] Хіврі: одкинулась од Івана. Йван похвалявся її побити за посмішку (Григ., Вибр., 1959, 105); Аж у самому Львові чекає він суду. Когути похвалялися, що аж у Березу Картузьку запроторять (Цюпа, Назустріч.., 1958, 90).

3. тільки док., розм. Розповісти, повідомити про щось. Став мій Тарас чогось журитись: Сидить, головоньку схилив, А панові боїться похвалитись, Щоб пан не бив (Гл., Вибр., 1951, 47); — Дядю, дайте гостинця! — тихо, боязко промовив хлопчик. — Мовчи! — суворо насварилася на його дівчинка, — стидно прохати: як похвалюсь мамі, то будеш знати! (Вас., I, 1959, 125); Одного разу Петриків старший брат похвалився, що на болоті вже з’явились молоді журавлики (Збан., Крил. гонець, 1953, 37).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 444.