ПОХИ́БИТИ, блю, биш; мн. похи́блять; док., розм.
1. Те саме, що промахну́тися. Снайпер з вікна сталінградської хати послав, не похибивши, кулю в чорнявого хлопця з Рима (Бажан, Італ. зустрічі, 1961, 19).
2. перен. Те саме, що збо́чити 3. На путь життя Ступив він і ніколи не похибив, Людському щастю всі віддавши сили (Рильський, III, 1961, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 445.