Слово "похиляти" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОХИЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПОХИЛИ́ТИ, хилю́, хи́лиш, док.

1. перех. Надавати похилого положення; починати хилити; нахиляти. Всі стали тихо, всяк свій спис Додолу похиляє (Л. Укр., І, 1952, 352); — Якби я [Лис] завітрив [учув] десь якусь засідку, то зараз похилю хвоста троха вдалину (Фр., IV, 1950, 68); // Своєю силою примушувати нахилитися, схилитися кого-, що-небудь; відтягати вниз своєю вагою. [Галина:] На вгороді буркун-зілля Вітрець похиляє (Кроп., II, 1958, 84); Грона похилили гіллячку, на землі лежать бідні, треба підняти (Коцюб., І, 1955, 190); Лиш напором волі стримувала себе [Маруся], аби не впасти на груди опришкові.. Зрозумів опришок. Тихим рухом обняв, похилив навзнак і впився губами в губи… (Хотк., II, 1966, 122); Услід за хмарою з півдня ввірвався неймовірної сили холодний вітер, похилив до самої землі дерева (Збан., Сеспель, 1961, 444); // Оволодівши всім єством, примушувати схилитися, зігнутися (про сон, утому і т. ін.); змагати. Як сніп той, ви хилитесь і прилягаєте на тому місці, де сиділи. Сон то чи друга страшніша неміч вас похилила? (Мирний, IV, 1955, 314); * Образно. Мужню силу хоч похилить горе, Та не зломить, в підлість не поверне (Фр., XI, 1952, 72); // у сполуч. із сл. голова, чоло і т. ін. Схиляти, опускати вниз, додолу. Молода дівчина похиляє трохи голову (Коб., III, 1956, 403); Ото він і пішов, буцімто у город, тихою ступою, похиливши голову, мов задумався (Кв.-Осн., II, 1956, 42); [Антей:] Переможець лиш тоді похвалить, коли подоланий похилить чоло йому до ніг (Л. Укр., III, 1952, 439); Він похилив до бруку кров’ю залитий лоб (Бажан, Роки, 1957, 198); * Образно. Рожа похилила голову, як маленька дитина (Стеф., II, 1953, 42).

◊ Похили́ло на сон кого — комусь захотілося спати. Очі посоловіли, він розігрівся біля вогню, і його похилило на сон (Тют., Вир, 1964, 434).

2. тільки док., неперех., розм. Підійти, наблизитися до якоїсь межі (про явища природи). Вже й день минає. На південь сонце похилило (Чорн., Визвол. земля, 1950, 95); // безос. Похилило до вечора.

3. тільки док., неперех., розм. Піти, попрямувати кудись, похнюпившись. Наче п’яний, зігнувшись і плутаючи ногами, похилив він вподовж улиці (Мирний, IV, 1955, 44); Онохрій Литка виглянув у ворота, сплюнув на вулицю і зажурено похилив до хати (Епік, Тв., 1958, 76); Наш пасажир, знаєте, терплячий, бере з собою клунок з харчами. Туман? Нельотно? Він і похилив до автобуса… (Гончар, Тронка, 1963, 72).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 447.