ПОХМУ́РЕНИЙ, а, е. Який похмурився (у 2 знач.); похмурий. Уявляв [опришок] собі свою будучність — і жаль ставало самого себе. Лежав похмурений, з міцно затисненими зубами (Хотк., II, 1966, 202); Всі похмурені й незадоволені розійшлися по своїх кутках (Мик., II, 1957, 206).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 452.