Слово "похований" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОХО́ВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до похова́ти. На погожім небосклоні [небосхилі] виткнулась Княжа гора, а ближче, на Чернечій горі, де похований Шевченко, на самому вершечку рябіють штахетики (Коцюб., III, 1956, 43); Хто любить своє життя, хай молиться, щоб помирати на суші. Та персонально я — волію бути похованим у морі (Ю. Янов., II, 1958, 73); З-під жовтого піску, порослого хирлявим будячком, визирають стовбури житла… Ціле місто, а може, й столиця похована під ним… (Досв., Гюлле, 1961, 151); Брати мої, нащадки Прометея!.. ви поховані в землянках, звідки навіть Не чутно брязкоту кайданів, ні стогнання, Ні непокірних слів (Л. Укр., І, 1951, 125); Мені Не жаль було давно одбутих, Давно похованих, забутих, Моїх кривавих тяжких сльоз [сліз] (Шевч., II, 1963, 14); Молодиці пішли в садок і познаходили поховані в бур’яні клунки з борошном (Н.-Лев., II, 1956, 58); // у знач. ім. похо́ваний, ного, ч.; похо́вана, ної, ж. Той (та), якого (яку) поховали, погребли. Мертва могила над смертю мовчить, і про страшну таємницю під нею голос похованих в ній не кричить (Л. Укр., І, 1951, 249); // похо́вано, безос. присудк. сл. Ходив [О. С. Пушкін] по старовинній горі Щекавиці, де за літописним переказом поховано князя Олега, — чи не там уперше виникла ідея «Пісні про віщого Олега»? (Рильський, X, 1962, 26); Скільки дрібновласницьких меж поховано навіки під оцим розкішним масивом виплеканої землі! (Ю. Янов., II, 1954, 128); За сто років, що минули з дня утворення І Інтернаціоналу, було поховано і забуто багато теорій і вчень. А марксизм витримав усі випробування часу (Ком. Укр., 9, 1964, 29); — Хліб поховано, розкрадено (Кир., Вибр., 1960, 315).

2. у знач. прикм., перен. Забутий ким-небудь; який (якого) доводиться забувати; пущений у непам’ять. Звідки ці сльози на очах, чому воскресають поховані спомини, і мучать, і крають душу?.. (Хотк., II, 1966, 304); Поволі, мов з цвинтаря, розходились дядьки від панського палацу, несучи в серцях біль і поховані надії (Стельмах, І, 1962, 390).

3. у знач. прикм., перев. мн., рідко. Які поховалися (у багатьох місцях). Поховані під галуззям дерев пташки простирали і тріпали до сонця мокрі пірця (Кобр., Вибр., 1954, 143).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 454.