ПОХОДЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок. Повільно ходити туди й назад або прогулюватися. Край берега дівчинонька Тихо походжає (Гл., Вибр., 1951, 179); Він походжає від столу до дверей, поскрипує офіцерськими чобітьми (Чаб., Балкан. весна, 1960, 126); Штук шестеро голубів.. поважно походжають по даху, гудуть, туркочуть (Збан., Мор. чайка, 1959, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 455.