ПОХО́ПЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., рідко, ПОХОПИ́ТИСЯ, хоплю́ся, хо́пишся; мн. похо́пляться; док., розм.
1. Раптово пригадувати що-небудь, помічати якесь упущення, помилку, недогляд; спохвачуватися. В голосі його звучить уже неприхована погроза. — Ти уб’єш мене, батьку, як Романа?.. Ти для того й прийшов сюди?.. — Що ти кажеш, Голдо! — похоплюється Нур, втямивши, що дав неабиякого маху (Ткач, Арена, 1960, 160); Намагалася [Галя] говорити голосно й поволі, але, розбалакавшись, говорила хутко. Як тільки похопилася, то доразу звільняла балачку (Март., Тв., 1954, 391); Першим похопився Сльоза.. — Ой, буде дощ! — тривожно скрикнув він (Панч, На калин. мості, 1965, 202).
2. тільки док., також з інфін. Встигнути зробити що-небудь. — А коли ж то ми його [хліб] заробимо? Хіба за тією панщиною похопишся заробить? — сказав батько (Н.-Лев., II, 1956, 183); — Може, там лісовичку надибав? — лукаво підморгнув [Юрій] смолистою бровою. — Час уже, дитино. — Хіба ж за тобою похопишся? Юрій.. засміявся: йому таки приємно було, що за ним всюди побивалися дівчата (Стельмах, Хліб.., 1959, 409).
3. тільки док., також з інфін. Поспішити зробити що-небудь. Трохи-трохи не виявив їх [козаків] ворожий вартовий, що безпечно собі люльку палив, так курінний похопився завчасу пронизати йому перса ножем (Стар., Облога.., 1961, 53); Інженер загруз в багні вище коліна і похопився впасти всім тілом вперед, щоб збільшити площу опору і витягти ногу (Багмут, Опов., 1959, 42); // Кинутися кудись, до кого-, чого-небудь. Василина й собі похопилась, неначе хотіла втекти од Марії (Н.-Лев., II, 1956, 141); Сокіл [прізвище] похопився до вікна, бо дуже любив бачити, як облітає в парку осіннє листя (Кач., II, 1958, 33); // Схопитися за щось. Данило Бриль.. відчув, що батькова правиця зараз похопиться до паска (Смолич, Мир.., 1958, 6).
4. тільки док., рідко. Те саме, що прохопи́тися 1. А я сиджу, мов дурна; не можна мені за нею і словом похопитись (Н.-Лев., II, 1956, 10); Досада брала Гната, що він не похопиться бистрим словом, як Петро (Коцюб., І, 1955, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 457.