ПОХРОПІ́ТИ, плю́, пи́ш і ПОХРОПТИ́, пу́, пе́ш; мн. похропля́ть і похропу́ть; мин. ч. похропі́в, пі́ла, ло і похрі́п, хропла́, ло́; док. Хропіти, хропти якийсь час; // розм. Спати якийсь час. — Я, коли пам’ятаєте, ідучи звідси, сказав вам, що трохи похроплю. Отож я і розлігся в канцелярії на ослоні і почав так гарненько засинати (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 604).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 459.