ПОХРУ́МАТИ, аю, аєш, док., розм.
1. перех. З’їсти, хрумаючи (перев. все або багато чогось). Усі кісточки похрумав (Сл. Гр.); Батько, було, витре вуса, підморгне Тадикові. «Ану, сину, похрумай карасячого хвоста, щоб за тобою багаті наречені бігали» (Тют., Вир, 1964, 421).
2. перех. і неперех. Хрумати якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 459.