ПОХРУ́МКАТИ, аю, аєш, док., перех. і неперех., розм. Те саме, що похру́мати. Хай похрумка заєць трішки, Виспиться як слід, Щоб синку моєму лишки Принести в обід (Мал., Звенигора, 1959, 64).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 459.