ПОХРУ́СКУВАТИ, ую, уєш, недок. Хрускати стиха або час від часу. Похрускують перші скельця легенького льодку понад самими берегами… (Ільч., Серце жде, 1939, 135); Дівчина глибоко схвильована, вона важко дихає, нервово похрускує пальцями (Чаб., Балкан. весна, 1960, 136).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 459.