ПОХІТЛИ́ВИЙ, а, е. Сповнений похоті; хтивий. Малого зросту, опецькувата, з великими зеленими очима — вона є взірець похітливої жінки (Ю. Янов., І, 1958, 173); // Який виражає похіть, у якому відчувається похіть. Ідуть парами чоловік-жінка, жадібно притулившись одне до одного, і похітливий крізь розмову плеще сміх (Головко, II, 1957, 385); Його пожадливий погляд нетерпляче блукав по дівочому натовпі і раптом зупинився на Наталці, нахабний, похітливий (Добр., Очак. розмир, 1965, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 450.