ПОЦВІСТИ́, іту́, іте́ш, док.
1. Цвісти якийсь час. — Не слід їм, вітре, догоджати, Бо що вони за Квіти, треба знати? Ще тиждень поцвітуть, А потім і посхнуть (Гл., Вибр., 1951, 64).
2. Вкритися цвіллю цілком або в багатьох місцях. — Хазяйствечко чисто пропало.. У льоху досі огірки поцвіли, капуста загнилася (Л. Янов., І, 1959, 56); В кутках із стелі звисало павутиння, а один куток аж чорний був од вогкості і знизу навіть поцвів (Головко, II, 1957, 95); * Образно. Життя в Глухові пожвавішало. Зате в самому інституті стало ще нудніше. Почувалося, що все тут протрухло, поцвіло, а як усе це освіжити — не знали (Вас., IV, 1960, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 460.