ПОЦМО́КАТИ, аю, аєш, док., перех. і неперех., розм. Цмокати якийсь час; цмокнути кілька разів. Поки мати страву носила, батько став частувати старостів. Перший староста покуштував, покрутив головою, поцмокав (Кв.-Осн., II, 1956, 73); Інженери з «Сільелектро» аж поцмокали язиками, коли виявили, як глибоко залягає граніт (Ю. Янов., II, 1954, 168).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 462.