ПОЦЯТКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.
1. Док. до цяткува́ти. Було мамі і напряду, і вишию, і зварю, і поперу, і помажу, і піч поцяткую (Ю. Янов., І, 1954, 80).
2. перен. У великій кількості вкрити яку-небудь поверхню. Вилися бистрі щурики над нами, Із нірок вилітаючи своїх, Що геть поцяткували надбережжя — Круту й високу глиняну стіну (Рильський, Зграя.., 1960, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 462.