ПОЦІ́ЛЕНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до поці́лити 1. Він поглянув на чотирьох мерців. Двоє лежало боком, один горілиць, а четвертий, що видимо був поцілений ззаду, лицем до землі (Коб., III, 1956, 446); Поцілений іззаду каменюкою, зойкнув [возний] і впав на землю (Гжицький, Опришки, 1962, 16); // у знач. ім. поці́лений, ного, ч.; поці́лена, ної, ж. Людина, яку поцілили. У гамір бою врізався постріл з рушниці, за ним другий. Смертельний крик поціленого, тупіт коней, і знову безладна шамотня (Ле, Хмельницький, І, 1957, 194).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 460.