ПОЦІЛУ́НОК, нку, ч. Дотик губами до кого-, чого-небудь як вияв любові, ласки і т. ін. Брати, обмінявшись щирим поцілунком, пішли на спочинок (Фр., VI, 1951, 219); Цілує [Лукаш] її довгим, ніжним, тремтячим поцілунком (Л. Укр., III, 1952, 215); [Стьопа:] Дванадцять годин… Тисячі закоханих прощаються останнім поцілунком і зустрічаються першим (Корн., І, 1955, 87); * Образно. Ми за руки взялися. На лице твоє миле ліг ясного проміння поцілунок палкий (Сос., II, 1958, 60); * У порівн. Море гойдалось. І як тільки воно одхилялось од скелі, вона одкривала червоні ясна. Але зараз м’яким любовним рухом, як поцілунком, море знов затуляло той свіжий здоровий рот (Коцюб., II, 1955, 299); // Звук, що супроводить такий дотик. Тихли згодом слова, чувся шепіт і довгий, щемливий поцілунок… (Хотк., II, 1966, 31); Гільом почув два поцілунки: мати поцілувала сина і син поцілував матір (Сміл., Крила, 1954, 43); // Ніжний привіт, переданий усно або в листі. Моє щире вітання і поцілунки дядині, Ліді і всім нашим (Л. Укр., V, 1956, 133); Знаю — любить [Марійка] мене, Знов пишу: «Приїзди!..» «Не спіши!» шле одвіт з поцілунками (С. Ол., Вибр., 1959, 198).
Осипа́ти (всипа́ти, обдава́ти, покрива́ти, окрива́ти і т. ін.) поцілу́нками кого, що — гаряче цілувати. Тільки ловила [мати] діток коло себе, схоплювала та й поцілунками всипала та усе голосніш ридала (Вовчок, І, 1955, 294); — Може, й голова злетить к чорту… — Не дай боже! Що ти говориш? — жахалася Орися, пригортаючи до себе його кучмату голову та покриваючи її поцілунками (Тют., Вир, 1964, 267); Посила́ти поцілу́нки — подавати знаки привіту рукою від губ у напрямку до когось. В кімнаті з’являється сестра-жалібниця. Вона без церемоній випроваджує гостей… Тайах із Севом виходять, усміхаючись нам і посилаючи поцілунки (Ю. Янов., II, 1958, 135); Поцілу́нок руко́ю (пові́тря́ний, летю́чий) — знак привіту, переданий рукою від губ у напрямку до когось. Біжить [Любов] на веранду, спиняється, обертається і посилає Орестові скілька поцілунків рукою (Л. Укр., II, 1951, 60); Хотіла [Зоя] розцілувати його, але він.. так замахав руками, що Зоя не могла приступити до нього. Послала йому повітряний поцілунок і з тим пішла (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 222); Вибігає [Лісова], пославши Мелешкові летючий поцілунок (Коч., II, 1956, 490).
◊ Поцілу́нок [від] Іу́ди — зрадницький вчинок під виглядом доброзичливості, приязні.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 461.