ПОЧА́ПАТИ, аю, аєш, док., розм. Піти, не твердо ступаючи. Четвертий день був дуже сонячний, веселий. І Зінько мов побадьорішав: сам, не держачись навіть, почапав по хаті і вийшов на призьбу (Гр., II, 1963, 488); У палітурні я віддав батькові Паньків сундучок, він почапав на своїх обрубках швидко і зник за ворітьми (Перв., Невигадане життя, 1958, 23); — Спить, — сказав старий і вже певнішим кроком почапав до дверей (Вільде, Троянди.., 1961, 294).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 463.