ПОЧА́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до поча́ти 1, 3-5. Входить магістер і Річард попереду, провадячи загарливо далі розмову, почату ще надворі (Л. Укр., III, 1952, 96); — Даниле, тихенько вскоч у хату, щоб не збудити старих, і винеси хлібину. — Хлібину чи хліба?.. — Цілу хлібину, не почату (Стельмах, І, 1962, 557); // у знач. ім. поча́те, того, с. Робота, справа, якій покладено початок. Девіз змагання: почате доводити до кінця (Хлібороб Укр., 3, 1968, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 464.