Слово "почесті" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПО́ЧЕСТІ, тей, мн. (рідко одн. по́честь, і, ж.). 1. Вияви поваги, пошани до кого-, чого-небудь. — Справді не знаю, чим я так заслужився, що пан староста зволили явитись. Я мушу вважати це за незвичайну почесть (Март., Тв., 1954, 197); Коли судилось щастя і мені, — даруйте ви не почесті бучні і не самотній затишок на схилі моїх років, — а дружніх слів тепло (Мур., Багаття, 1940, 64); Семен звик, що його безперестанно хвалить начальство, і тепер усе робив, аби заслужити ще більших почестей (Зар., На.. світі, 1967, 60); // Ритуал вшанування кого-, чого-небудь. Як ветерана полку, його ховали з усіма військовими почестями (Гончар, III, 1959, 123); [Терешко:] Ви ж люди військові, і Сокіл військовий. От і треба його зустріти з почестями, з рапортом (Зар., Антеї, 1962, 7); // Пожертвування на честь богів. Далі, потрійним тріумфом до Римського замку вступивши, Цезар богам італійським обіцяну почесть складає: Триста в великому місті присвячує храмів обітних (Зеров, Вибр., 1966, 258).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 468.