ПОЧИМЧИКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., розм. Те саме, що піти́ 1, 3. На той світ, друже мій, до бога, Почимчикуєм спочивать (Шевч., II, 1963, 422); Набралася молодиця Глечиків чимало, Та з хутора тихесенько Й почимчикувала (Щог., Поезії, 1958, 482); Як спав [Грицько] у стодолі, так рано на зорях устав і почимчикував до міста (Март., Тв., 1954, 93); На другий день.. комісія почимчикувала в сусідні сільради (Панч, В дорозі, 1959, 223).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 469.