ПОЧМИ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., розм. Чмихати час від часу. Луківна слухала доньку, затамувавши подих, і лише стиха почмихувала носом (Баш, На.. дорозі, 1967, 86); Дід Максим не сердився, почмихував тільки сміхотливо та лукаво мружив очі (Збан., Єдина, 1959, 353); На коліях стомлено почмихував паровоз (Збан., Сеспель, 1961, 245).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 473.