ПОЧУ́БИТИСЯ, блюся, бишся; мн. почу́бляться; док., розм.
1. Док. до чу́битися. [Конон:] А бува, що і вкрадуть [на ярмарку] гроші; бува, що сп’яну почубляться і бебехи один другому надсадять (Кроп., III, 1959, 210).
2. Чубитися якийсь час. — Я думала, почубляться [півні] — та й перестануть (Мирний, І, 1954, 237); І я тої думки, товариші, — нехай почубляться [німці й мадяри] (Довж., І, 1958, 367).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 474.