ПОЧУВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПОЧУ́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, док.
1. тільки 3 ос., кому і без додатка. Ставати чутним, сприйматися слухом. Серед темної хмари чорних думок почувався йому крик і лемент голодних та холодних людей (Мирний, І, 1954, 358); У цій хвилині почулися в сінях кроки (Фр., VI, 1951, 191); За Россю почувся військовий оркестр (Н.-Лев., III, 1956, 133); Дітям аж слова почулись — стали слухати вони (Тич., II, 1957, 232); * Образно. Враз почувся смерті строгий стук (Рильський, І, 1956, 210); // тільки док., безос. Все спить мертвим сном. Ось почулося — щось десь шурхнуло… (Мирний, IV, 1955, 332); // тільки док., безос., після вигуків і прямої мови. Донестися до слуху (про людський голос). — Поспішайте. Ваше кофе прохолоне, — раптом почулося звідкілясь згори (Смолич, І, 1958, 62); — А нічого за це не буде? — почулося раптом із рядів (Гончар, II, 1959, 43).
2. розм. Бути в певному фізичному або духовному стані, почувати себе якось. Тепер я почуваюся добре (Л. Укр., V, 1956, 409); Напиши й ти мені, як мама почувається (Коцюб., III, 1956, 148); Ще ліпше він почувався, віддихнув глибоко — віддих рівно йшов і гладко (Фр., XIII, 1954, 62); // тільки недок., яким. Мати почуття, відчуття чогось (самотності, провини, щастя і т. ін.). В семінарії між товаришками почувалась я самітною (У. Кравч., Вибр., 1958, 428); — Я ні в чому не почуваюся винним. Я стою по уставу (Тют., Вир, 1964, 502); Кобилянська почувалась би.. щасливою, якби стала піаністкою (Вітч., 3, 1962, 176); // безос. Може, я хоч чаєм нагріюся; щось-то погано почувається (Мирний, IV, 1955, 355); Тиховичу теж погано почувається. Йому не то соромно, не то жалко (Коцюб., І, 1955, 218); // тільки док., із спол. що, рідко. Одержати якийсь імпульс, що викликає зміну в настрої, самопочутті і т. ін. Як же заспівали «вічную пам’ять», так і сам почувся, що йому якось-то стало легше на душі (Кв.-Осн., II, 1956, 88); // тільки недок., безос. Бути перейнятим якимись почуттями. Більш нічого не вмів би я словами розказать з того, що думалось тоді і почувалось (Л. Укр., II, 1951, 181).
Почува́тися до вини́ — відчувати за собою вину. [Антей:] Я наче почуваюсь до вини, що я не здатен так йому служити, як би хотів (Л. Укр., III, 1952, 416); — Пишіть, — сказав суддя до писаря, — обжалуваний не почувається до вини (Март., Тв., 1954, 95); Почува́тися (почу́тися) на до́бре, заст. — бути в доброму настрої. — То співай же добрим людям.., так співай, щоб чоловік на добре, а не на зле почувся! (П. Куліш, Вибр., 1969, 60); Почува́тися (почу́тися) на душі́ — бути в певному душевному стані. Я оце так гірко на душі почувся (Граб., І, 1959, 122); Почува́тися (почу́тися) на зле, заст. — бути в поганому настрої; Почува́тися (почу́тися) на (в, у) си́лі (си́лах): а) бути при силі, здоров’ї. Друзі називали його «двічі дідом», але він ще почувався на силі (Кучер, Голод, 1961, 449); Коли Каркайло вже почувся.. на силах, велів [цар Сов] привести його перед себе (Фр., IV, 1950, 109); б) мати здатність робити що-небудь. Радити Вам, які саме книжки поперекладати — не почуваюся на силі (Коцюб., III, 1956, 121); Справна була [Мася]! Ніхто з нею не справлявся — та й не думав, бо не почувався в силі (Свидн., Люборацькі, 1955, 81); Почува́тися ні в сих ні в тих — почувати себе ніяково. Прищух Тимоха, почуваючись ні в сих ні в тих (Гончар, Таврія, 1952, 50); Почува́тися як удо́ма (до́ма) — почувати себе вільно, невимушено. Михайло завів гостю до себе, велів їй почуватися тут як удома, а сам кинувся до Савченка (Збан., Сеспель, 1961, 442); Випили і почуваємось як дома. Гарно і привітно, жінки вже наші з генералами жартують (Гончар, Новели, 1954, 118).
3. тільки 3 ос. Відчуватися, бути відчутним, сприйманим органами чуттів. В хаті почувався дух застояного повітря (Коп., Лейтенанти, 1947, 181); Потягло з моря свіжим вогким вітрецем. Почулась морська вогкість (Н.-Лев., V, 1966, 153); Надвечір їй почувся дим (Коцюб., І, 1955, 364); // Виявлятися, ставати помітним, відчутним. В неладі хатньому почувається якась бурхлива нетерплячка (Л. Укр., II, 1951, 190); Нарікання в тоні не почувалось (Головко, II, 1957, 413); Рухнувся натовп, загомонів, посипались жарти, в яких, окрім веселощів, почувався і подив, і заздрощі, і навіть острах (Гончар, І, 1959, 48); У зітханні тому почувся ревний жаль за могутнім колись краєм (Коцюб., І, 1955, 293); В голосі Олександри Василівни почувся протест (Довж., І, 1958, 433); // тільки недок., безос. Вільніше всім стало, не почувалося напруженості (Головко, II, 1957, 46); За його напівжартами, за веселістю почувалося, що в душі він чимось збентежений (Гончар, II, 1959, 181).
4. розм. Відчувати що-небудь. Шрам уже й сам тоді почувсь, що треба дати собі пільгу (П. Куліш, Вибр., 1969, 155); // Відчувати, усвідомлювати себе ким-, чим-небудь. Ціле життя почуваюся невільницею (У. Кравч., Вибр., 1958, 270); Високе покликання спонукало його [Я. Купалу] впродовж усього життя почуватися солдатом, бійцем, рицарем (Вітч., 6, 1967, 158); Остап знов побачив себе серед поля, почувся втікачем (Коцюб., І, 1955, 341).
Почува́тися до обо́в’язку — вважати за свій обов’язок. Коли напишу щось до «Вісника», то знову-таки через те, що почуваюся до обов’язку виконати свою обіцянку (Коцюб., III, 1956, 293).
5. заст., рідко. Виявляти у почуттях своє ставлення до сприйманого. Ми старі душею стали, Серцем рано одцвіли, Почуватись перестали, Сил багацько позбули (Граб., І, 1959, 198).
6. тільки док., розм. Відчути себе вагітною. Пожив [з дружиною] він [царевич] ще п’ятнадцять днів; почулась вона знову (Укр.. казки, 1951, 227); Дітвори прибува: у старшої невістки двоє діточок і менша вже від середохрестя почулася… (Кв.-Осн., II, 1956, 227); Отак гуляють, не статкують, аж поки Тодоська знов не почується. Тоді все вже набік, стане спокійна, поважна (Дн. Чайка, Тв., 1960, 84).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 475.