Слово "пошептати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОШЕПТА́ТИ, шепчу́, ше́пчеш, док., перех., без додатка і з спол. як, щоб і т. ін.

1. Сказати щось пошепки. — Мамо! питки, — тихо пошептав Івась (Мирний, І, 1954, 302); Стихне [соловейко], ніби пошепче своїй самочці, як її любить, а вона йому, мабуть, скаже, що й вона його любить (Кв.-Осн., II, 1956, 40).

2. над ким — чим, біля кого — чого, від чого і без додатка. Поворожити, почаклувати, промовляючи пошепки певні заклинання. Явдоха узяла води, пошептала над нею, збризнула його [сотника] тою водою (Кв.-Осн., II, 1956, 202); Молодиця скоренько подала бабі ножа. От вона пошептала, нашахрувала над ним (Стор., І, 1957, 24); Войцехова прийшла, оглянула хору, пошептала щось біля неї (Фр., VI, 1951, 166); На світі всячину я знаю,.. Кому чи трясцю одігнати, Од заушниць чи пошептати Або і волос ізігнать (Котл., І, 1952, 116); — Я пришлю свою відьму, і вона за три дні зарубцює вам ці виразки. — Пошепче?криво посміхнувся безкровними губами Бараболя (Стельмах, II, 1962, 90); Ну, думали, пропала гармошка. А він висушив її, почаклував над нею, пошептав, помацав, — і знову заспівала в його руках (Тют., Вир, 1964, 208).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 481.