ПОШКРЯ́БАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до пошкря́бати. Вся стіна, де притислось ліжко, та біля вікна була геть чисто пошкрябана написами (Досв., Вибр., 1959, 112); // у знач. прикм. І двадцять три тоненькі зшитки на стіл пошкрябаний кладе (Гонч., Вибр., 1959, 67); // пошкря́бано, безос. присудк. сл. А про рану можеш не турбуватись, я тобі правду сказав, там тільки трохи зверху пошкрябано (Собко, Справа.., 1959, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 485.