ПОШЛЮ́БНИЙ, а, е. Який відбувається, здійснюється після шлюбу. Обоє вони свято вірили в те, що пошлюбна ворожба мусить сповнитися (Фр., IV, 1950, 200); // Узаконений, прийнятий після шлюбу. Отак і жило у хаті двоє ворогів, повік зв’язаних весільним вінцем і пошлюбним ліжком (Стельмах, Хліб.., 1959, 418).
Пошлю́бна по́дорож — подорож, яку здійснюють молоді після весілля. Подорожі пошлюбної ми не робили, як усі сподівалися (Коб., III, 1956, 291); Прямуючи за кордон у пошлюбну подорож, Куліші в Києві влаштовують прощальний вечір (Вітч., 12, 1968, 184).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 486.