ПОШРАМО́ВАНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до пошрамува́ти. Неподалік.. сиділо троє, з виду студенти — дві дівчини і хлопець з рюкзаком, славний такий хлопець, тільки обличчя чимось пошрамоване (Гончар, Тронка, 1963, 291); Тепер Шаптала побачив нарешті комендантове обличчя. Воно мало тільки одну половину. Друга половина була вщент знівечена, пошрамована, пошматована, порубцьована (Загреб., Спека, 1961, 8); // пошрамо́вано, безос. присудк. сл. У тих-то случаях [випадках] пошрамовано його, вздовж і впоперек, що козаки, як прозвали його Шрамом, то й забули реєстрове його прізвище (П. Куліш, Вибр., 1969, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 488.