Слово "поштовий" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОШТО́ВИЙ, а, е. Стос. до пошти. Про лист Ваш мама вже написала в одеську поштову контору (Л. Укр., V, 1956, 109); Всі службовці збіглися на бучу — і поштові, і з ощадкаси, ніхто до ладу не знав, як виконати Чабанишину вимогу (Гончар, Тронка, 1963, 196); Я, заразившись тутешніми звичаями, послав Вам різдвяний подарунок, дві поштові посилки з капрійськими мандаринами (Коцюб., III, 1956, 415); Написав.. поштовий переказ на ті гроші (Март., Тв., 1954, 256); Налагодився регулярний поштовий зв’язок, але листів від Ярослави не було (Дмит., Розлука, 1957, 192); Все тіло нило від восьмидобового трясіння без сну і відпочинку, з півгодинними зупинками на поштових станціях (Тулуб, В степу.., 1964, 23); Я взяв місце в поштовому дуже доброму омнібусі (Н.-Лев., II, 1956, 388).

Пошто́ва скри́нька — скринька для опускання листів, які відправляють поштою. Я щодня сам пишу і щодня сам одношу листи в поштову скриньку (Коцюб., III, 1956, 170); Пошто́вий го́луб — голуб, якого привчили до поштової служби. Були у римлян також спеціальні породи поштових голубів (Знання.., 8, 1970, 22); Пошто́вий по́їзд — пасажирський поїзд, що має спеціальний вагон для перевезення пошти і зупиняється на всіх станціях для обміну поштових відправлень. Ходять, ходять безупинні гуркотливі поїзди. Пасажирські, і вантажні, і поштові, і швидкі (Забіла, Одна сім’я, 1950, 56); Пригадую, немов сьогодні, коли на захід день хиливсь, поштовий поїзд Харків — Готня на три хвилини зупинивсь (Гонч., Вибр., 1959, 65); Пошто́ві ко́ні, заст. — коні, яких використовували для перевезення пошти й пасажирів. Кандидатам до академії були видані скарбові гроші на поштові коні до самого Києва (Н.-Лев., І, 1956, 335).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 489.