ПОШУРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., розм. Шурувати якийсь час. — Веди його до коней, а я пошурую в машині, — спокійно сказав Терещенко. — Машина штабна (Голов., Тополя.., 1965, 443); — Може, ти хочеш нагадати нам про фото в газеті? Ще двадцять фото буде, якщо вибігатимеш до кожного кореспондента. Пошурувати язиком ти майстер… (Жур., Опов., 1956, 120).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 491.