ПО-ВО́ВЧИ, присл. Те саме, що по-во́вчому. [Килина:] Як люде [люди], так і я. Адже приказка каже: «З вовками жить, по-вовчи й вить» (Кроп., IV, 1959, 263); Огрядний лісовик мовчки брав качки, по-вовчи, всім тулубом, обертався від свого дачника й ішов патрати худющу.. дичину (Стельмах, II, 1962, 277).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 687.