ПО-ДОРО́СЛОМУ, присл. Як дорослий, подібно до дорослого. — Краще б їх [чорних бур] нікому не бачити, — зітхнув Валерик по-дорослому (Гончар, Таврія, 1952, 77); // Як подобає, належить дорослій людині. Ніяк не може по-дорослому триматися він. Так і проривається юнацька запальність (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 142); // Як у дорослого. Сашкове життя за останніх років склалося вже по-дорослому (Смолич, V, 1959, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 755.