ПО-РУ́СЬКИ, присл., рідко.
1. Те саме, що по-росі́йськи. Хазяїн чех, що говорить по-руськи (Коцюб., III, 1956, 322); Вона по-руськи кепсько знала, Журналів наших не читала, І для думок та почуттів Їй бракувало рідних слів (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 80); На обкладинці [журналу] по-руськи великими літерами було написано: «СССР на стройке» (Мур., Бук. повість, 1959, 106).
2. зах. Українською мовою. Пізніше, по виході з війська, Федькович пізнав у Чернівцях русина-патріота П. Кобилянського, і той вмовив поета, що натуральніше русинові писати по-руськи (Л. Укр., VIII, 1965, 254).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 295.