ПО-ТВО́ЄМУ, присл.
1. Як ти робиш, як бажаєш, як кажеш і т. ін. — Та все ж, хоть схаменусь, — сказав він, — хоч посію, Та не по-твоєму: зроблю, як сам умію (Г.-Арт., Байки.., 1958, 62); — Нехай все буде по-твоєму, Дай тілько Турнові моєму Хоть трохи на світі пожить (Котл., І, 1952, 262); — Хай я завтра в обід сам йому віддам [рукавичку].. — Ну, добре. Хай і по-твоєму буде! — одказала, зітхнувши, Катря й почала в хаті поратись (Мирний, IV, 1955, 289).
2. у знач. вставн. сл. На твою думку. — По-твоєму, то всі б то люде готові поїсти одні других? (Н.-Лев., VI, 1966, 411); [Лицар:] Одкритий лід і восени розтане, гора впаде і всіх завалить нас. [Молодий хлопець:] А що ж, по-твоєму, чинити маєм? (Л. Укр., II, 1951, 215); — А ми, по-твоєму, хто? — вигукнув котрийсь із натовпу фронтовиків, що стіною стояли перед самим ганком. — Ми і є вона, Червона Армія! (Гончар, II, 1959, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 399.