ПРАВДИ́ВИЙ, а, е.
1. Який відповідає правді, істині. Галайда вполовину видуманий, а смерть вільшанського титаря правдива (Шевч., І, 1963, 143); Осторонь праці, громадської, колективної праці, якою так прекрасно осяяна вся радянська дійсність, не може бути правдивого показу цієї дійсності в її найістотніших рисах (Рильський, IX, 1962, 184).
2. Який говорить правду; чесний, справедливий. Щирій, правдивій дівчині стало чогось ніяково, навіть соромно (Н.-Лев., VI, 1966, 27); Дмитренко чоловік правдивий, не одурив Чіпку (Мирний, І, 1949, 374); Правдивим будь — але не всім ти одкривайся. Хоробрим будь — але на техніку зважай (Тич., II, 1947, 202); // Який виражає правду, служить для вираження правди. В розвиток великої, могутньої, правдивої і вільної.. російської мови принесла свою пайку і мова українська, мова-сестра (Рильський, IX, 1962, 136); Христина рівно, правдивими очима подивилась на матір (Стельмах, І, 1962, 352).
3. Справжній, явний. З пана не буде правдивого отамана! (Укр.. присл.., 1963, 109); Венера, як правдива мати, Для сина рада все оддати (Котл., І, 1952, 209); З правдивим жалем покидаєм той любий, поетичний куточок України! (Коцюб., III, 1956, 45); Ми друзів правдивих в біді пізнавали (Стельмах, V, 1963, 31); // Правильний. І розум мій, і серце, й віра кажуть, що путь моя правдива (Л. Укр., III, 1952, 52); Прийшов лікар, щось-то дав, але поставити правдивий діагноз не зміг (Хотк., І, 1966, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 499.