ПРАВДИ́ТИ, джу́, ди́ш, недок., перех., діал., рідко.
1. Те саме, що виправдо́вувати 1. Чоловіка виниш, а жінку правдиш (Сл. Гр.).
2. Підтверджувати правдивість чого-небудь. Обідня година; ніщо не правдить мого сну… (Вовчок, І, 1955, 193).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 499.