ПРАВЛІ́НЕЦЬ, нця, ч., розм. Член правління (у 2 знач.). Правлінці здивовано перезирнулися, подалися грудьми до столу, схилившись над книгою (Кучер, Трудна любов, 1960, 533); Показує Андрій Оболонський своїм правлінцям біля хати-лабораторії дозрілі кетяги винограду (Збан., Переджнив’я, 1960, 362).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 505.