ПРАВЛІ́ННЯ, я, с.
1. Час, період, протягом якого певна особа здійснює верховну владу над ким-, чим-небудь. Правління Людовіка XIV було часом найбільшого розквіту королівського самовладдя (абсолютизму) у Франції (Нова іст., 1956, 43); Прокопій жив в епоху правління імператора Юстініана І (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 328); // рідко. Апарат, який здійснює керівництво державою. — То хай буду знати, хто там у них у правлінні засяде: чи наші приятелі, а чи вороги. — Друзі будуть, товаришу Хаєцький, — заспокоює Хому Воронцов. — Демократичні уряди (Гончар, III, 1959, 206); // Форма керівництва. Боярське правління; Князівське правління; Самодержавне правління.
2. Виборний орган, що керує якоюсь установою, організацією, підприємством і т. ін. Спираючись на договір між обома організаціями, правління профспілок поставило перед Зілінським вибір: або вийти з товариства власників, або додержуватись пунктів договору (Вільде, Сестри.., 1958, 119); [Вітровий:] Як повернувся з армії, вибрали мене в правління (Корн., II, 1955, 221); // Члени виборного керівного органу. Стемніло. Зійшлися до хати Сусіди, правління, рідня (С. Ол., Вибр., 1959, 139); // Приміщення виборного керівного органу.
3. У дореволюційній Росії — назва деяких адміністративно-поліційних установ. — В метриках в вас нема ніякого ладу.. От, може, приїде до вас столоначальник з правління на ревізію (Н.-Лев., III, 1956, 182); На полудень добралася баба до волосного правління, добилась до самого старшини (Стельмах, І, 1962, 211).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 505.