ПРАВОСЛА́ВНИЙ, а, е.
1. Стос. до православ’я. — Іду служить богу і господарю у православне воїнство… (Кв.-Осн., II, 1956, 292); Ураз порвав [Андрій] із православною церквою, наплював на батюшку, пішов у штунду (Крот., Сини.., 1948, 18).
2. Який сповідує православ’я. — На якого біса здається такий гріховодник православному християнину? (П. Куліш, Вибр., 1969, 146); За гроші наївних православних українських емігрантів у США архієпископ Мстислав купив у 1956 році один, а в 1958 році другий шикарний автомобіль (Мельн., До раю.., 1961, 40); Православне духовенство, в тому числі і чернецтво, не було цілком однорідним. Нижчі верстви його стояли ближче до міської бідноти, а вище духовенство, навпаки, було тісно зв’язане з міською знаттю (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 478); // у знач. ім. правосла́вний, ного, ч. Той, хто сповідує православ’я. — Він давно вже чортяці душу запродав, так йому тепер чи турок, чи православний — усе однаково (П. Куліш, Вибр., 1969, 160); Тіль[ки] де-де православні По углах стогнали Та стогнучи за батюшку Господа благали. Сміх і сльози! (Шевч., І, 1963, 245); [Хмельницький:] Між православних пустіть ви чутку, що ми йдемо з військом у сто тисяч (Корн., І, І955, 231).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 509.