ПРАВЦЕ́М1, присл., діал. Навпростець. Стежка була добре втоптана, — се була піша дорога через ліси та верхи правцем до Дрогобича (Фр., III, 1950, 10).
ПРАВЦЕ́М2, присл., розм. Нерухомо; без роботи, без дії. Почати якусь серйозну роботу на строк, се, далебі, далеко менше втомлює, ніж вештання людей і сидіння правцем при гостях (Л. Укр., V, 1956, 288).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 510.