ПРАДА́ВНІЙ, я, є.
1. Дуже давній (у 1 знач.); стародавній. В перекладі додержано якнайближчої точності щодо тексту,.. зміст не віддавався на жертву формі (скоріш навпаки), тож коли ці прадавні пісні промовлять до душі новітньому читачеві, то се буде заслугою не перекладача, а народу-творця (Л. Укр., IV, 1954, 274); Не була то борня мальовнича, Намальована в книгах прадавніх: Ані коней з роздутими ніздрями, Ні широких блискучих мечів (Рильський, І, 1960, 333); Всьому є міра… Пам’ятайте, що цього золотого правила дотримувалися ще хазяї прадавнього Вавілону (Знання.., 12, 1966, 13); // Давно минулий (про час). Обіч громадяться, мчаться в безвихідь Тіні прадавніх століть (Бажан, Роки, 1957, 204); — В прадавні часи подоляни торгували пшеницею аж з Грецією або через Акерман вивозили за Дунай… (Стельмах, І, 1962, 407); // у знач. ім. прада́внє, нього, с. Те, що давно минуло чи стосується глибокої давнини. — Я ж колись врятував з Морозенком вас, то пожалійте людей! — ломить свій гнів і гордість чоловік, ще надіючись, що можна миром поладнати з паном.. — Таки згадав прадавнє, старий шкарбун! Не втерпів!? (Стельмах, І, 1962, 421).
2. Який існує споконвіку, з давніх-давен чи дуже багато часу; відвічний, споконвічний. Я спинився. Суха, тогорічна ковила, трава прадавніх степів, тріпотіла на вітрі (Хор., Ковила, 1960, 56); Все ніби в колі віковім: Любов, розлука, весни грім, Все ніби вічності луна, Прадавня тиха таїна (Мал., Листи.., 1961, 74); Високо на Дніпрових кручах над прадавньою рікою піднімається Канів, і гордий Славутич біля його підніжжя котить і котить свої срібно-сині хвилі (Рад. Укр., 14.VII 1967, 2); // Відомий з глибокої давнини. І виступили повагом три діди, Три чисті білі хліби несучи З дрібками солі, звичаєм прадавнім, І подали з уклоном трьом грузинам (Рильський, III, 1961, 106).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 510.