ПРА́ДІД, а, ч.
1. Батько діда чи баби. [Неріса:] Чим винен Меценат, що дід його чи, може, прадід з еллінами бився? (Л. Укр., III, 1952, 441); На стіні Висів триструнний інструмент.., Що прадід ще на ньому, певне, грав… (Рильський, III, 1961, 163); Прадід був чапаєвцем, Дід мій був хасанівцем, Батько мій — гвардієць в авіаполку (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 9).
2. перев. мн. Люди минулих поколінь; предки. Щасливий в світі той, хто так уміє жить, Як наші прадіди живали (Бор., Тв., 1957, 58); Тіні прадідів блукають, Тіні ходять по землі, Нам корогви розгортають, Нам дають свої шаблі (Олесь, Вибр., 1958, 281); Він цілує землю вічну, кров’ю прадідів политу (Гур., Друзі.., 1959, 12).
З ді́да-пра́діда; З ді́да (діді́в) і (й) [з] пра́діда (пра́дідів) — з давніх-давен; віддавна. — У мене, як вам кажу, вже з діда-прадіда той промисел ведеться (Фр., II, 1950, 130); — А це ж земля наша, з діда й з прадіда! (Гр., II, 1963, 147); «Нащо вона [машина]? Споконвіку, з дідів — з прадідів так велося, щоб хліб руками збирали..», — думають одрадяни (Мирний, IV, 1955, 243); Ткач він був чудовий: з прадіда ще, з діда в їх тісній долині всі кохались в ткацтві — і старі й підлітки (Дн. Чайка, Тв., 1960, 177); — Осика оповідав далі: — Добре ще було тому, хто з прадіда бережок захопив, тому хоч городина жалю не робила (Кос., Новели, 1962, 30); За діді́в-пра́дідів; За [діді́в, за] пра́дідів — дуже давно. Промайнула воля, поламала ланцюги віковічні, на котрих ще за дідів-прадідів прикували до панів колись вільні хутори, села (Мирний, II, 1954, 259); — Воно [грунти] наше було за дідів, за прадідів! — Еге! За дідів було так, а за внуків буде інак! (Л. Укр., III, 1952, 477).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 511.