ПРАЖА́НИ, жа́н, мн. (одн. пража́нин, а, ч.; пража́нка, и, ж.). Мешканці Праги. Стоять на вулицях до самих передмість десятки тисяч пражан, ще змарнілих від хронічного недоїдання, бурхливо сп’янілих від чистого повітря волі (Гончар, III, 1959, 458); Російська та українська літератури чехам, звісно, відомі, але про білоруську літературу пражанин має дуже туманну уяву (Рильський, IX, 1962, 13); Праго, незабутні каштани твої, Голубливі серпанки на Влтаві, Де щебечуть в садах цілу ніч солов’ї, Баламутять пражанок, лукаві! (Нех., Чудесний сад, 1962, 123).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 511.