ПРАРО́ДИЧ, а, ч. Давній предок, від якого ведеться початок певного роду. Петро Сахно «в анкету вник» І відхилив заяву. Подай прародичів йому Від самого Адама (Біл., Зигзаг, 1956, 16); // мн. Про біблійних Адама і Єву. Бог, виганяючи з раю наших прародичів, дав їм за одежу шкіри звірячі (Фр., IV, 1950, 123); // Попередник якогось виду в тваринному чи рослинному світі. Прародичі тигрів і левів.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 518.