ПРЕГУСТИ́Й, а, е, також у сполуч. із сл. густий, розм. Дуже густий. Картуз був надітий набакир: з-під картуза неначе випручувались розкішні чорні прегусті кучері (Н.-Лев., IV, 1956, 279); Шумів густий-прегустий ліс (Ю. Янов., II, 1954, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 526.